Восени можна дозволити собі розлюбити.
Осінь все розставляє на свої місця. Наводить лад у думках і позбавляє від непотрібних очікувань. Передчувати вже нічого – літо пройшло, як роззява повз вуличну бійку, і пізно махати кулаками: поскандалили, покричали і розійшлися.
Осінь – це час яблучних пирогів, густого коричного запаху, важких штор. Я заварюю міцний і пряний чай – аромат чорного перцю і чебрецю наповнює кімнату сумом про розмови, які так і не трапилися. Втім, осінь завжди дає можливість останнього ходу, останнього слова – нарешті до-їхати, до-говорити і до-мовчати.
Осінь – такий гарний час вірити в те, чого не було ніколи, «придумати собі себе», вибрати новий колір, який станцюєш на самоті.
Дощ стріляє навиліт, як старий солдат. Відкриваєш очі, а ти вже двічі убита.
Восени можна дозволити собі розлюбити. Пізньої осені зробити це набагато легше, ніж на початку літа. З нелюбові виходиш, як з темного, задушливого шинку – з подивом і насолодою, прокуреним серцем, трохи мружачись. Тріпаєш себе по кишенях, обмацуєш з боків, розумієш – ех, жива!
А там, за рогом, варять чудову каву.
Восени не поспішаєш робити дурниці, лізти на рожен, брати себе на слабо – взимку з перебитою душею не вижити, не факт, що зростеться. А ще ця сльота, бруд, втрачена десь парасолька, так підло пішов з-під самого носа Серпень …
Втім -що ти знаєш про тих, хто стане частиною тебе цієї осені? – Нічого.
Як і раніше хочеш прожити цю осінь в любові? – Дуже …
Розвішуй обереги з пір’я ожилих птахів, пий зілля з трав, носи браслети з каменю і вітру. Знайшовши сиву волосину, говори: це на щастя і дуже великих грошей.
Запитай, якщо хочеш запитати.
І чекай відповіді.