Звичайний день, звичайний ранок.
Звичайний будень і світанок,
Та не звичайним вистріл був
Цей перший вистріл, що загув
Поміж людей, поміж народу
Мого вкраїнського народу,
Який стоїть тут за свободу.
А далі все як у тумані
Стрільба, погоня й на Майдані
Ми опинились, але як
Вони посміли в нас стріляти...
В нас перемир'я, біля Ради
Ми всі стояли. Там Рибак
Приймав закони...але як...?!
Моя свідомість — несвідома
Переповняє тіло втома
Я очі відкриваю й бачу —
Вони повсюди, що це значить?
З усіх боків нас оточили
Ці "беркути" і збройні сили
Вони стріляють так відкрито
Я бачу кров...людину вбито...
І не одну...Їх так багато...
Якби ви бачили це стадо
—вони регочуть, я — молюсь
За волю долі покорюсь.
Вони загнали нас як звірів
В своєму ящику ефірів
Ви не побачите таких
Жорстоких, кровопроливних,
Що бачила на власні очі я.
І не почуєте звір'я,
І їх розмов про Україну
"бендерівців" і про руїну,
яка залишиться від них.
І не дізнаєтесь ніколи
Як страшно чути кулі свист
І як беззбройний активіст
помер за волю. А амбали
Усе стріляли та стріляли...
а ми все падали...
Два дні забрали наших сотню
І поміж криків, у вогні
Я бачу дівчину самотню—
це я була....Ні, не в труні
Вони лежали — на асфальті
Покриті стягом, білуваті
Були в них руки. А над ними
співали гімн, та не своїми—
Наче чужими голосами
Пронісся гімн поміж родами...
І Україна пробудилась,
Встала з колін, заворушилась,
Й погнала ката на Росію!
А хто ж їй дав таку надію?
Небесна сотне, ви летіли
І дух народу підхопили,
І понесли у небеса
до Бога. Там де є краса
наш Дух завив і заревів
І бився в груди,
А Бог стояв, отетерів,
Й не знав як бути...
Переродився наш народ
Нас НЕ скувати,
Ми через низку перешкод
— зламали ґрати...!