З Фейсбука...
Якщо ви ніколи не були на Антонівському мосту, не проїздили ним на відпочинок до моря в Залізний Порт або як говорять херсонці в «ЖеПе», не їздили в Лазурне, Скадовськ, Хорли, Бехтери, Генічеськ, на Арабатську Стрілку врешті-решт, не їхали через нього в Асканію Нову або восени по грибочки в Олешківський ліс, то вам важко уявити справжню цінність цієї автомобільної артерії. Без перебільшення скажу, що цей міст є серцем Херсонщини і самого Херсона. Я вже мовчу про мальовничі дачні містечка, які суттєво розбудувалися завдяки йому. Там літом проживала сила-силенна людей, які весь час рибалили, смажили шашлики, купалися в Конці і Дніпрі, плавали на байдарках по звивистим єрикам, запливали в заховані очеретами озера, де майже все плесо води було заплетено в прекрасне жовто-біле латаття. То була справжня херсонська Венеція. Дачі, причали, природа! І тільки бобри здивовано дивились на все це із своїх таємних загат. А виводки качок обережно пропливали повз очерети, ніби несучи якусь спостережну прикордонну місію. Зграї вічно голодних чайок, пролітаючи над водою миттєво вихоплювали якусь необережну рибину, що занадто наблизилась до поверхні води і несли її до берега. Лелеки і собі в туманній ранковій тиші моніторили дзеркало води, в пошуках здобичі. Іноді бувало і серед білого дня на всю округу линули звуки розкотистого жаб’ячого концерту! Дивний симбіоз людей і природи! Люди прагнули вирватись із свого кам’яного мішка, який, як не дивно, теж дуже любили і побути з природою віч-на-віч. Побути на самоті або з друзями. Помилуватись цією неперевершеною красою і величним спокоєм.
Тому, хто мав автомобіль, діставався на лівий берег ним. Хто не мав, той міг доїхати на автобусі. Навіть на велосипедах їздили! Ну, а що, це Херсон дєтка, тут все можливо! Хтось їхав з палатками і гамаками, щоб провести декілька днів у лісових хащах! Хтось чургикав своїм вєліком на море в один день, туди й назад! Бувало по-всякому. А ще можна було на той бік, на дачі, потрапити на баркасі або на моторному човні, які з початку навігації снували туди-сюди через річку. Пенсіонери вирощували там таку кількість городини, що ставало їсти на цілий рік. Тому весь час баркасами до Херсону возилися тони помідорів, огірків, картоплі, яблук і ще гори всякої всячини. А скільки везлося через той міст годі й сказати. Було ще таке, що коли не їдь, весь час на ньому стояли рибалки. То тарань, то пузанок, то карась... Хочеш поїдь вдень, чи вночі, а вони постійно там! От люди! Цей міст, то ціле життя. Епоха! Мені здається, що літом увесь Херсон вимирав, бо всі через нього виїздили на дачі і на море.
Антонівський міст! Чому саме Антонівський мені до сих пір не зрозуміло. Адже він Херсонський! Не всі мешканці Херсону знають, що одна з його задач – це з’єднувати Херсон з його містом-супутником Олешками! Колись ще в радянські часи планувалося з’єднати ці два міста в одне. Тож Олешки цілком могли стати мікрорайоном Херсона, як ХБК, Шуменський, чи Таврійський. Всього за вісім років звели таку красу! З першого погляду, ніби нічого особливого, міст, як міст. Але він, як долоня між двох берегів! Як перехід через Альпи! Як нитка, що з’єднує дві частини одної сорочки! Хочеш в Олешки? Без проблем – 15 хв! Хочеш в Гопри? Погнали! Живеш в Кардашинці, а хочеш в Херсон на «Фабрику»? На вечірній сеанс в «Мультиплекс»? Вері гуд - поїхали! Вас чекає Антонівський міст! Його майже завжди називали Антонівським (хоча насправді, як не крути, він Херсонський), бо тягнеться з правого берега на лівий ближче до селища Антонівка. Тисячу триста шістдесят шість метрів... Їх можна було пройти по спеціальних пішохідних доріжках з обох сторін мосту. Йди і годуй чайок, просто кидаючи шматки хліба в повітря. Жодна крихта не долетить до води! Ці річні ненажери перехоплювали кожний шматок.
Якщо їхати з Херсону в Олешки, ми проїдемо готельно-ресторанний комплекс «Наїрі». Через три кілометри від Антонівського мосту, буле ще один міст – через Конку. Він не такий потужний, як Антонівський, адже його довжина всього сто п’ятдесят метрів. На ньому місцеві мешканці постійно продавали раків. Там завжди виглядала жердина, на якій і висіли ці раки. Така собі своєрідна реклама традиційних південних делікатесів. Їдеш, купи раків – підтримай вітчизняного виробника! Здебільшого так і робили. В Олешках або поблизу, тарились грибами, а тут можна було і раків до пивасика взяти...
Антонівський міст – це такий собі асфальтований Коло’с на тридцять одній бетонній опорі, з шириною полотна в 25 метрів. Дуже класно їхати ним вночі під ліхтарями на жовто-блакитних стовпах і дивитися на вогні нічного Херсону або Олешок. А сумний зоряний пастух Місяць, протягував назустріч свою мерехтливу срібну доріжку по водному килиму Дніпра. Краса! Ще останнім часом стало модним зустрічати новий рік на цьому мосту. Це як ялинка на воді! Щось цікаве і неймовірне! Сміх, шампанське, салюти на все зоряне небо! Новий рік на мосту, здається такого нема ніде в Україні! Принаймні я такого не чув. Таким був і прийдешній 2022 рік, в якому нам бачилось щастя, радість і втілення найзаповітніших мрій...
Михайло_Олійник
))
